Версия для печати
Суббота, 07 Май 2022 19:54

Православна жінка: сучасний портрет

Автор 
Православна жінка: сучасний портрет Фото Сергiя Рижкова

На жаль, у церковному середовищі сформувалося багато хибних поглядів щодо місії жінки-християнки в Церкві та світі.

Така сумна ситуація склалася попри те, що в християнстві загалом та православ'ї зокрема впродовж століть було створено велику кількість серйозних праць, присвячених цій тематиці.


Але широкому загалу вони здебільшого невідомі. Натомість навіть деякими авторитетними кліриками проголошуються дуже примітивні твердження щодо жіночої місії. Їх можна умовно поділити на дві групи: а) «жінка має» і б) «жінка не повинна». Сильно спрощено кажучи:


— жінка має спасатися через народження дітей, регулярне відвідування храму й послух своєму чоловікові;
— жінка не повинна робити абортів, ходити до храму в штанах та під час місячних, виконувати деякі соціальні функції та проявляти значну соціальну активність.


Віруючі жінки частенько зазнають цькувань від своїх же сестер по вірі. Найчастіше предмет цих цькувань — обрядові приписи, які не мають безпосереднього відношення до догматів. Але є й інша, більш значна проблема: переважна більшість християнок практично не знає, як саме їй розкривати свою жіночість поза церковними стінами та яких норм при цьому дотримуватися. Іншими словами — як бути послідовницею Христа у світі, де до Спасителя та Його вчення ставляться або ж байдуже, або ж підкреслено ворожнече? Більше того, значна частина дівчат-підлітків із православних сімей взагалі не бажає будувати своє доросле життя за Євангелієм.
Що ж, варто на всі ці запитання дати відповіді.

 

Перевернуте Святе Письмо


Є в Біблії декілька висловів щодо жіночої теми, які сучасним світом інтерпретуються в діапазоні від сміхотворності до приниження. Навіть деякі віряни, на жаль, грішать цим, тому не зайвим буде згадати про них.


а) «Жінка хай боїться свого чоловіка» (Єф. 5:33), — ці слова апостола Павла сучасні феміністи трактують як ганебний заклик із боку Церкви знову зануритись у темне Середньовіччя. Але неупереджене прочитання оригінального тексту (а апостоли писали народною грецькою мовою) говорить про дещо інше — дієслово «phobitai» (згадаємо споріднене слово «фобія»), має декілька смислових відтінків, а саме: боятись, поважати, турбуватись.


У цілому заклик «боятися чоловіків» закінчує собою великий уривок 5-ї глави послання до жителів Ефеса від 21-го до 33-го вірша. Цей уривок — один із найважливіших текстів Нового Заповіту. У ньому подружні взаємини розглядаються не інакше як відносини Христа й Церкви. І відкривається цей уривок однозначним повелінням до чоловіків любити своїх дружин як самих себе та навіть більше — як Христос любить Свою Церкву і віддав за неї життя на Хресті. Тож вислів «хай боїться» можна впевнено перекладати як «хай поважає» — семантично в контексті цього уривку такий варіант перекладу є більш точним.


б) історія створіння Єви із ребра Адама теж має безліч нісенітних тлумачень. Усі вони зводяться до однієї фрази: оскільки ребро є єдиною кісткою без мозку, то відповідна істота з цього ребра і вийшла. Але варто зазирнути бодай у Вікіпедію, аби дізнатися, що в ребрах міститься не тільки кістковий мозок, а ще й нервові закінчення. Та справа не в тому. Біблійна історія про Адамове ребро — зовсім не про анатомію чи фізіологію.

 

Венчеслао Петер «Адам i Єва у земному раю», кiнець XVIII ст.


Оригінальний текст Біблії (як відомо, він створений давньоєврейською мовою з перекладом на давньогрецьку доби Птоломеїв) набагато глибший за слов'янські переклади. Але спочатку наведемо україномовний варіант:


«Для чоловіка не знайшлося помічника, подібного до нього. І навів Господь Бог на чоловіка міцний сон; і, коли він заснув, узяв одне з ребр його, і закрив те місце плоттю. І створив Господь Бог із ребра, яке взяв у чоловіка, жінку, і привів її до чоловіка. І сказав чоловік: ось, це кістка від кісток моїх і плоть від плоті моєї; вона буде зватися жінкою, бо взята від чоловіка [свого]» (Бут. 2:20–23).


У цьому уривку ключові слова — «сон» і «ребро». Перше з них у давньогрецькому першоджерелі означає екстаз, вихід за межі реальності. Друге ж поняття зі давньоєврейської правильніше було б передати словами «суть», «грань», «сторона». І тоді історія сотворіння жінки починає грати іншими, більш яскравими кольорами: під час цього божественного акту Адам перебував у стані духовного екстазу, і тієї самої миті Господь виокремив з Адама певну частину його природи та з неї сотворив Єву. Іншими словами, за Божим задумом жінка — не якийсь недоробок, а повноцінна людина, продовження й завершення чоловіка, його рівнозначна й рівноцінна половина та доповнення.


Ми розглянули лише два біблійні тексти, але насправді таких хибно трактованих цитат доволі багато. Проте під усіма цими висловами підвів чітку лінію Сам Христос Спаситель, Який фактом власного втілення через Пресвяту Богородицю підніс жіночу природу вище за ангелів. Саме звеличення Діви Марії (образ цього звеличення можна бачити на всіх християнських зображеннях, де Богородиця стоїть поруч зі Спасителем) мало б покласти край усім спекуляціям щодо «жіночої» теми.


Але сучасна віруюча жінка — не лише донька Церкви Христової. Вона також є членом соціуму, який загалом, на жаль, дедалі більше відходить від євангельських ідеалів. І життя в межах цього нехристиянського світу ставить перед нашими матерями та сестрами чимало викликів.

 

Героїня нашого часу


Адепти різноманітних феміністичних течій майже в один голос виводять два основні постулати:


а) найвище верховне призначення (а може, навіть щастя) жінки полягає в соціальній реалізації автономної самоцінності. Тобто: жінка повинна (саме зобов'язана, а не просто має право) реалізувати себе в самостійно визначеному напрямку розбудови свого життя й цінностях.


б) як історичні, так і здебільшого сучасні умови життя жінки в суспільстві ненормальні — жінка має значно менше прав і можливостей у порівнянні з чоловіком. Тому всіма силами необхідно намагатись звільнитись від цієї «чоловічої тиранії», зрівняти себе в правах із чоловіком, а якщо добре піде, то і встановити в суспільстві якусь подобу матріархату.


Для багатьох сучасних представниць прекрасної статі ці постулати є настільки привабливими, настільки логічними, настільки єдино доцільними, що вони вважають створення сім'ї та роль жінки-дружини-матері надто вузькою для себе.


Відкинувши всі «забобони» — від батьківських настанов до вчення Церкви, — жінки стрімголов кидаються здобувати своє щастя на цій омріяній «чоловічій» половині життя — у бізнесі, у політиці, у науці, у роботі та зароблянні грошей.


Але те місце, яке відводить жінці церковна традиція, зовсім не «забобони» — саме життя стає на захист цих приписів. Наведу лише декілька прикладів:
— психологія визначає оптимальний для жінки вік виходу заміж як «точку пластичної психіки» — 19 плюс-мінус два роки;
— медицина ще донедавна визначала оптимальний вік народження першої дитини як до 26 років;
— навіть сучасні технології не здатні подолати смертність, якщо сім'я обмежується народженням лише однієї дитини.


Проте ані чути, ні сприймати, ні робити для себе висновки з цих закономірностей життя сучасні жінки майже не бажають.


Слід зазначити, що гендерна нерівність у суспільстві реально існує — чоловіки обіймають переважну більшість керівних посад у бізнесі, науці, політиці, органах влади. Чоловіки більше заробляють, для них відведені цілі «чоловічі» спектри суспільства — від певних видів спорту до певних професій. І навіть більшість назв цих професій — чоловічого роду. А так хочеться рівноправних жіночих назв — директорка, членкиня, майстриня, шоферка тощо.

 

Фото i.pinimg.com


Звісно, причини цієї нерівності можна шукати на всіх етапах розвитку людства. А можна просто прийняти закономірність: чоловік і жінка — різні на природному рівні, і тому ролі в них теж різні. Тобто варто перестати боротись за зверхність у співвідношенні й почати жити властивою кожній статі різністю функцій.


Проблема полягає в тому, що гендерну рівність пропонують досягати не шляхом збільшення ролі жіночості, а переходом і досягненням успіху на «чоловічій» стороні суспільства.


Жахливий, без перебільшення, демонічний підступ цієї моделі соціалізації жінки полягає в тому, що жінку ваблять і тішать досягненнями на «чоловічій» стороні життя, не даючи ніякого співставлення зі зворотною стороною цього процесу — із тим, що жінка втрачає на своїй «жіночій» стороні життя, коли намагається щось досягти на «чоловічій».


Молодість, краса, статки, життя для себе, погордлива жага рівності з чоловіком, нестримне бажання особистої та професійної самореалізації — усі елементи сучасної моделі соціалізації жінки насправді призводять до знищення основної цінності жінки — жіночості. А також веде до ще одного жахливого наслідку — до зникнення чоловічої ролі в сучасному суспільстві.

 

Яка вона — християнка?


Коли заходить мова про церковну модель соціалізації жінки, дуже часто (не без «заслуг» у цьому плані окремих діячів церковного поля) складається враження, що Церква ставить жінці два імперативи — «хай боїться» й «повинна». Але насправді все інакше.


Православна Церква визнає обидва сучасні аспекти реалізації жінки — сім'ю й кар'єру. Але акценти все ж таки різні. Якщо світ вимагає від жінки кар'єрного успіху, то християнська модель соціалізації визначає зворотно-направлену закономірність: основним успіхом є реалізація особистості жінки в сім'ї, а діяльність у соціумі є вторинно-допоміжним засобом для цього.


Зразу ж звертаю увагу доморощених любителів патріархального укладу: Церква не ставить в обов'язок жінці довічну роль кухарки, прибиральниці чи няньки. Щастя та успіх жінки християнство пов'язує із реалізацією нею своєї особистості в сім'ї, а не у виконанні побутових функцій.


Першим (і без перебільшення основним) фактором реалізації жінки в сім'ї є жіночість.


Це поняття безжалісно експлуатує і спотворює сучасне суспільство, вкладаючи в нього красу, манерність, привабливість, вміння спокусити — тобто все, що служить підпорядкуванню собі об'єкта на «чоловічій» стороні життя. Церква стверджує інше: жіночість — це дана Богом духовна сила, виражена терміном «краса душі», здатна спонукати чоловіка залишити своїх батьків, здатна народити життя, наділити це життя материнством і довести його до Вічності.

 

«Краса душі»


Якщо запитати старшокласників, якою має бути людина, з ким ви хотіли б жити разом, відповідь звучить прогнозована: вона має бути доброю, надійною — і далі йде весь набір у діапазоні від казкового до буденно-практичного.


Кожне із цих визначень є правильним; вірною, як правило, виявляється і градація їх оцінювання — від добра душі до краси тіла. Проте така відповідь приховує в собі відображення притаманного сьогоденню принципу споживацького егоїзму: для того, щоби ми володіли любимим об'єктом, він мусить володіти певним набором якостей. Розплата дуже швидко приходить за тим самим принципом — жадана особа виявляється холодно-безсердечним об'єктом, який із вершини свого егоїзму патологічно нездатний сприймати нас.


Тому для християнства «краса душі» — це не рівень володіння певними якостями, а здатність сприймати якості того, кого любиш. З моменту дорослішання ця здатність, як правило, слугує своєрідним фільтром, за допомогою якого посеред тисяч інших душ людина знаходить того, з ким вона зрештою пов'яже своє життя, кого полюбить і покохає назавжди.


Для жінки «краса душі», проявившись у формуванні перших почуттів, становитиме основний параметр щастя всього життя: здатність сприймати любиму душу, з якою утворюєш сім'ю, і ті любимі душі, яким даєш життя, утворює фундамент внутрішнього мікроклімату сім'ї.

 


Другим фактором реалізації жінки-християнки в сім'ї є гармонія почуттів, або чуттєва умиротвореність.


Сімейною психологією ґрунтовно й детально вивчені, опрацьовані та охарактеризовані найрізноманітніші параметри сімейного життя — стадії розвитку сім'ї, функції сім'ї, сімейні ролі та рівні спілкування. Та коли хто попробує будувати сімейне життя по тому, як написано в підручниках психології, дуже швидко усвідомить: це все лиш засоби, а суть — в іншому.


Суть і справді в іншому: дана Богом жінці-дружині-матері духовна сила, через «красу душі» — через здатність сприймати любимі душі — торкається цих любимих душ і формує в них гармонію почуттів: особливої якості глибинно-благоговійне відчуття щастя, тепла, любові. Джерелом формування атмосфери сімейного щастя є жіночість, яка формує мікроклімат, а він виражається цими вищеназваними засобами.


Третій фактор — результат двох попередніх. Але навіщо жінці всі ці фактори в межах нинішнього агресивного світу? Відповідь буде чіткою й однозначною: жіночість і гармонічність сучасній жінці-християнці потрібні для того, щоб організувати коханого на утворення й утримання життєвого простору сім'ї — як внутрішнього, так і зовнішнього суспільного. Саме жіночість та гармонічність породжує в чоловіків найважливіші якості: відповідальність, сміливість, великодушність, силу.

 

Головна мета


Жінка покликана Богом завершити формування чоловіка — батька її дітей. Молодій дівчині, яка сьогодні стає дружиною, чоловік дістається десь процентів на вісімдесят інституційно зіпсованим іншими жінками, які його виховували і вчили до цього часу.


Мама, бабуся, няні і виховательки, вчительки й начальниці — усі ці жінки формували зручного для себе «слухняного хлопчика». Найнеобхіднішого для сімейного життя — віддавати свої найкращі душевні й тілесні сили своїй дружині, дитині, сім'ї — його ніхто не вчив.


Молоді дружини, як правило, роблять дві основні помилки: або стараються самі все на собі тягнути в надії, що колись само виправиться, або намагаються силоміць заставити чоловіка виконувати обов'язки в сім'ї.


Єдиним вірним буде третій шлях: чоловіка-батька у своїй сім'ї можна тільки сформувати й тільки силою своєї жіночості та гармонічності.


Тобто, наша православна християнська модель соціалізації жінки — це модель щастя-успіху.


Нас вчили, що слово «успіх» має значення десь поза домом. Християнство не позбавляє жінку «успіху», не зводить до побутової ролі. Воно стверджує: верховний успіх, верховне щастя жінки — у сім'ї.


Тим жінкам, які не бажають жити по-християнськи, які своє щастя покладають за межами родини, у примарах самореалізації, варто хоча б спробувати зіставити й порівняти світську та християнську моделі соціалізації жінки.


Варто для себе усвідомити цю підступно демонічну закономірність: у погоні за успіхом на «чоловічій» стороні життя буде втрачене найцінніший скарб жінки — її жіночість. А щодо хвалених успіхів самореалізації, то такий жаданий результат, як самодостатність, дуже швиденько буде знівельований самотністю.


До речі, усі ці слова мають один й той самий корiнь «само».


За прикладами далеко ходити не потрібно, візьмемо всім відомий — найяскравішу феміністку Олександру Коллонтай: у погоні за хваленою самореалізацією вона вийшла на рівень абсолютної свободи жінки (від усього). Виразом цієї свободи стало втілення «теорії стакану води», а завершенням — самотня паралізована старість і повне забуття.


З християнської сторони, еталоном жінки-християнки є біблійна образність у діапазоні від Єви до Пресвятої Богородиці. У руслі цієї образності жінка, даючи життя, наповнює його силою жіночості, ростить в атмосфері гармонії почуттів і, незалежно від земних колізій, стає розпорядницею народженого нею життя для вічності.


Що обирати собі для наслідування — справа кожної жінки, але й відповідальність кожної.


Сучасне суспільство сконструйоване чоловіками, але 90 % товарів та реклами в ньому призначені для жінок. 90 % часу й зусиль чоловіки покладають на те, щоби зробити життя жінок кращим — дозвольте їм це зробити.


Щодо пресловутих спорів про те, хто має керувати в цьому світі, — чоловіки чи жінки, — хто кому повинен підпорядковуватись, хто ким і в якій мірі розпоряджатись? — Найкращою відповіддю, можливо, буде старовинний англійський вислів: «Рука, що гойдає колиску, править світом».


Священик Олексій Добош, професор КДА

Читать текст на русском:

Православная женщина: современный портрет

 

Если Вам понравился материал - поддержите нас!
Прочитано 1457 раз
Cвященник Алексий Добош

Последнее от Cвященник Алексий Добош